6
годин у прямому ефірі, або Як відкривали
Перший Європейський Стадіон в Україні
– «Дніпро-Арену».
Якось
сім років тому зателефонував мені колега
Олександр Тингаєв і … запропонував
провести у прямому ефірі на одному з
центральних всеукраїнських телеканалів
репортаж з Дніпропетровська про відкриття
Першого Європейського Стадіону в Україні
– «Дніпро-Арени». Спочатку я сприйняв
це, як жарт, але швидко з’ясувалося, що
все цілком серйозно. Телевізійники, щоб
я «увійшов у роль» і проникся духом
нової Арени, забронювали мені місце в
отелі Дніпропетровська за … дві (!!!)
доби до Урочистостей! За 20-ти річну
кар’єру спортивного
коментаторства такого не було ніколи.
Цікава
історія трапилася вже ввечері. Сидячи
у кімнаті, почув через стінку голос
нашого земляка Германа Юрченка. Голос
народного артиста України сплутати
неможливо, тож зустрілися, привіталися
і ... випили чаю. Германа Юрійовича на Свято
запросили друзі.
Спочатку
планувалося, що моя робота передбачала
коментування двох матчів з міні-футболу
за участю ветеранів «Дніпра», але згодом
ефір розширили і запропонували коментувати
спортивно-театралізоване дійство
повністю. За кілька годин до початку
з’ясувалося, що треба
працювати в ефірі ще і під час святкового
концерту.
Цікавою
і прогнозовано гарячою видалася робоча
нарада перед стартом: режисери свята
шукали консенсус з режисерами
телетрансляції, у кожного вимоги до
світла на стадіоні були абсолютно
протилежними. Забігаючи наперед, скажу,
що «метру» української телевізійної
спортивної режисури Миколі Рябову
вдалося вчергове впоратися з усіма
організаторськими колізіями, телекартинка
була хорошою. Микола знову був на
«висоті», як в прямому, так і в переносному
значенні (колеги мене зрозуміють).
Вразив
ресторан для гостей на верхньому поверсі
(завдяки бейджику з текстом «All»
можна було побувати скрізь).
Довгі два столи були схожі на довгі
рейки, що йшли у нескінченність.
Напрошувалося запитання, Хто ж це все
з’їсть??? Але через сім
годин на тих столах не залишилося майже
нічого. Шкода, що сервірувати їх почали
за годину до початку, а в цей час вже
треба було бути на робочому місці – у
коментаторській.
Арена
в Дніпропетровську стала першою
в Україні стадіоном-новобудовою
до Євро-2012. Вже за тиждень
після підписання акту прийняття, 14
вересня 2008
року, на стадіоні
відбулася урочиста церемонія відкриття
за участю
Президента
України Віктора
Ющенка,
який зробив символічний перший удар по
м'ячу. Під
час своєї промови Віктор Андрійович,
згадаючи славних ветеранів дніпропетровської
команди, назвав Вишневського Вишневецьким.
«Ну то таке», як каже Мирон Маркевич.
Після
урочистої церемонії відбулися товариські
матчі:
«Дніпро» — «Спартак»
(Москва) (ветерани 1983 року).
6
листопада 1983 року «дніпряни» і
«спартаківці» зіграли вирішальний матч
чемпіонату СРСР. «Дніпро» тоді переміг
4:2 і вперше в історії здобув титул
найсильнішої команди країни. Матч
ветеранів закінчився внічию — 1:1.
Спочатку за «Спартак» забив Віктор
Онопко. Геннадій Литовченко зрівняв
рахунок з пенальті.
«Дніпро» — «Динамо»
(Київ)(ветерани 1988 року).
У
другому матчі грають ветерани 1988 року
— «Дніпра»
і київського «Динамо»,
найсильніших команд СРСР того часу.
«Дніпро»
завдяки голам Олексія Чередника та
Євгена Шахова вів у рахунку 1:0 і 2:1, але
кияни відігралися зусиллями Олега
Саленка й Івана Яремчука.
Після спортивно-театралізованого
шоу розпочався концерт «зірок». Мені
одразу видався дивним список учасників,
а точніше черговість їхніх виступів.
Тож, звернувся до режисерів з проханням
скорегувати мене, якщо щось буде не так.
У середині шоу через туман, дим і запотівше
скло Ваш коментатор взагалі нічого не
бачив, що відбувалося на полі. А коли,
оголосивши (по списку) виступ однієї
нашої відомої артистки-персони, я почув
голос Вакарчука стало якось не по собі.
Та й «переговорка» з режисерами чомусь
(хоча й здогадуюсь чому) мовчала. Довелося
вибачитися в ефірі. До речі, друзі потім
розповіли, що після початку виступи
«Океану Ельзи» деякі фанати (концертні
чи футбольні) перелізли паркан і вибігли
на футбольне поле. Так сталося перше
історичне порушення дисципліни на
«Дніпро-Арені».
До
речі, до фінальної частини досиділи не
всі глядачі. Температура повітря була
досить прохолодною та й дійство доволі
розтягнулося у часі. Тож, коли виступали
найвідоміші і найпопулярніші, глядачів
вже майже не було. Текст однієї з пісень
Мумій Тролля «уходим, уходим, уходим…»
виявився цілком доречним. Завершилися
урочистості
красивим
і яскравим лазерно-піротехнічним
шоу. Робочі навушники з голови вдалося
зняти вже за північ. Так минуло більше
6-ти годин роботи у прямому ефірі.
А попереду були приємні
події на «Дніпро-Арені» на кшталт:
перемога України над Англією, перемога
«Ворскли» над «Дніпром» і … найголовніша
– здобуття улюбленим клубом КУБКУ
УКРАЇНИ. От тільки у ті хвилини перебував
далеко за межами держави у компанії
гравців збірної Туркменістану з футболу.
А повідомив мені смс-кою приємну новину
мій друг
і колега Євген Лопушинський.
Йому
з Олександром Тингаєвим пощастило на
власні очі побачити, як все було!!!
Якщо цікаво, Далі буде …
Комментариев нет:
Отправить комментарий